tag:blogger.com,1999:blog-67813029556607348492024-02-20T04:30:38.059-08:00Вірш Тараса Шевченка "Наймичка"Anonymoushttp://www.blogger.com/profile/12061906946184486175noreply@blogger.comBlogger1125tag:blogger.com,1999:blog-6781302955660734849.post-15983863053356657172013-01-24T00:29:00.000-08:002013-01-24T00:35:22.591-08:00 Вірш Тараса Шевченка "Наймичка"<div dir="ltr" style="text-align: left;" trbidi="on">
<h2 style="text-align: left;">
<span style="font-size: large;"> <span style="font-family: Georgia, Times New Roman, serif;"> Вірш Тараса Шевченка "Наймичка"</span></span></h2>
<div>
<span style="font-size: large;"><br /></span></div>
<div>
<span style="font-size: large;"><br /></span></div>
<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="http://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/d/da/56415065_Naymuychka_8.jpg" imageanchor="1" style="clear: right; float: right; margin-bottom: 1em; margin-left: 1em;"><img alt="Файл:56415065 Naymuychka 8.jpg" border="0" src="http://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/d/da/56415065_Naymuychka_8.jpg" /></a></div>
<div>
<span style="font-size: large;"><br /></span></div>
<div>
<span style="font-size: large;"><br /></span></div>
<div>
<span style="background-color: white; color: #545454; font-size: 14px; text-align: justify;">Образ матері є центральним у всьому доробку Т. Г. Шевченка, але в другому періоді творчості цей образ набуває нових рис. За кілька років, які пройшли між написанням «Катерини» і «Наймички», Тарас Шевченко зміцнів як поет. Він по-новому осмислює долю жінки-покритки, виводить на передній план її материнські почуття, й самопожертву в ім'я дитини. </span><br />
<span style="background-color: white; color: #545454; font-size: 14px; text-align: justify;">І Катерина, і головна героїня «Наймички» Ганна несвідомо позбавили себе подружнього щастя, але світ,Катерини зруйнувався відразу після того, як молода жінка зрозуміла, що її одурено. Вона так і залишилася дівчиною-покриткою, бо найголовнішим для неї була власна зганьблена доля. Ганна ж, навпаки, вище за все ставить життя свого сива. Неважко здогадатися, чому жінка опинилась у полі з немовлям на руках. На перший план виходять її материнські почуття: </span><br />
<br style="background-color: white; color: #545454; font-size: 14px; margin: 0px; padding: 0px; text-align: justify;" />
<span style="background-color: white; color: #545454; font-size: 14px; text-align: justify;">Не лай мене: молитимусь, </span><br />
<span style="background-color: white; color: #545454; font-size: 14px; text-align: justify;">Із самого неба </span><br />
<span style="background-color: white; color: #545454; font-size: 14px; text-align: justify;">Долю виплачу сльозами </span><br />
<span style="background-color: white; color: #545454; font-size: 14px; text-align: justify;">І пошлю до тебе. </span><br />
<br style="background-color: white; color: #545454; font-size: 14px; margin: 0px; padding: 0px; text-align: justify;" />
<span style="background-color: white; color: #545454; font-size: 14px; text-align: justify;">І дійсно, упродовж усього свого життя Ганна молилась за долю Своєї дитини. Щоразу, йдучи на прощу, ставала в Києві в найми, щоб на зароблені гроші замовити молебень за здоров'я свого сина, завжди приносила йому подарунки. </span><br />
<span style="background-color: white; color: #545454; font-size: 14px; text-align: justify;">Материнські почуття Ганни Тарас Шевченко передав простою доступною мовою, без напускного пафосу, близькою до мови народної творчості, бо й сама наймичка прожила тихе й непомітне життя, немов усі роки, прожиті в чужій хаті, спокутувала гріх перед своєю дитиною. Марко не відчував браку материнської ласки, бо упродовж усіх років Ганна була поруч, «сама не з'їсть і не доп'є, його нагодує», «прокинеться, ворухнеться, — то вона вже скочить, і укриє, й перехрестить, тихо заколише...». </span><br />
<span style="background-color: white; color: #545454; font-size: 14px; text-align: justify;">Але який біль терпіла сама Ганна, щоб Марко не дізнався, що його мати наймичка, щоб не соромився її! </span><br />
<span style="background-color: white; color: #545454; font-size: 14px; text-align: justify;">Шевченко змальовує кілька сцен, які викликають у читача глибоке психологічне напруження. Як боляче матері від того, що ніколи не звернеться ц дитина до неї з наяевятішим словом «мама». Ганна усвідомлювала, що для Марка вона завжди буде тільки наймичкою. Наймичка сама прирекла себе на муку бути поряд з сином і не мати права зізнатись йому. </span><br />
<span style="background-color: white; color: #545454; font-size: 14px; text-align: justify;">Лише перед смертю Ганна сказала своєму синові, що вона не наймичка: </span><br />
<br style="background-color: white; color: #545454; font-size: 14px; margin: 0px; padding: 0px; text-align: justify;" />
<span style="background-color: white; color: #545454; font-size: 14px; text-align: justify;">Прости менеї </span><br />
<span style="background-color: white; color: #545454; font-size: 14px; text-align: justify;">Я каралась </span><br />
<span style="background-color: white; color: #545454; font-size: 14px; text-align: justify;">Весь вік в чужій хаті... </span><br />
<span style="background-color: white; color: #545454; font-size: 14px; text-align: justify;">Прости мене, мій синочку! </span><br />
<span style="background-color: white; color: #545454; font-size: 14px; text-align: justify;">Я... я твоя мати. </span></div>
<div>
</div>
</div>
Anonymoushttp://www.blogger.com/profile/12061906946184486175noreply@blogger.com1