Вірш Тараса Шевченка "Наймичка"
Образ матері є центральним у всьому доробку Т. Г. Шевченка, але в другому періоді творчості цей образ набуває нових рис. За кілька років, які пройшли між написанням «Катерини» і «Наймички», Тарас Шевченко зміцнів як поет. Він по-новому осмислює долю жінки-покритки, виводить на передній план її материнські почуття, й самопожертву в ім'я дитини.
І Катерина, і головна героїня «Наймички» Ганна несвідомо позбавили себе подружнього щастя, але світ,Катерини зруйнувався відразу після того, як молода жінка зрозуміла, що її одурено. Вона так і залишилася дівчиною-покриткою, бо найголовнішим для неї була власна зганьблена доля. Ганна ж, навпаки, вище за все ставить життя свого сива. Неважко здогадатися, чому жінка опинилась у полі з немовлям на руках. На перший план виходять її материнські почуття:
Не лай мене: молитимусь,
Із самого неба
Долю виплачу сльозами
І пошлю до тебе.
І дійсно, упродовж усього свого життя Ганна молилась за долю Своєї дитини. Щоразу, йдучи на прощу, ставала в Києві в найми, щоб на зароблені гроші замовити молебень за здоров'я свого сина, завжди приносила йому подарунки.
Материнські почуття Ганни Тарас Шевченко передав простою доступною мовою, без напускного пафосу, близькою до мови народної творчості, бо й сама наймичка прожила тихе й непомітне життя, немов усі роки, прожиті в чужій хаті, спокутувала гріх перед своєю дитиною. Марко не відчував браку материнської ласки, бо упродовж усіх років Ганна була поруч, «сама не з'їсть і не доп'є, його нагодує», «прокинеться, ворухнеться, — то вона вже скочить, і укриє, й перехрестить, тихо заколише...».
Але який біль терпіла сама Ганна, щоб Марко не дізнався, що його мати наймичка, щоб не соромився її!
Шевченко змальовує кілька сцен, які викликають у читача глибоке психологічне напруження. Як боляче матері від того, що ніколи не звернеться ц дитина до неї з наяевятішим словом «мама». Ганна усвідомлювала, що для Марка вона завжди буде тільки наймичкою. Наймичка сама прирекла себе на муку бути поряд з сином і не мати права зізнатись йому.
Лише перед смертю Ганна сказала своєму синові, що вона не наймичка:
Прости менеї
Я каралась
Весь вік в чужій хаті...
Прости мене, мій синочку!
Я... я твоя мати.
І Катерина, і головна героїня «Наймички» Ганна несвідомо позбавили себе подружнього щастя, але світ,Катерини зруйнувався відразу після того, як молода жінка зрозуміла, що її одурено. Вона так і залишилася дівчиною-покриткою, бо найголовнішим для неї була власна зганьблена доля. Ганна ж, навпаки, вище за все ставить життя свого сива. Неважко здогадатися, чому жінка опинилась у полі з немовлям на руках. На перший план виходять її материнські почуття:
Не лай мене: молитимусь,
Із самого неба
Долю виплачу сльозами
І пошлю до тебе.
І дійсно, упродовж усього свого життя Ганна молилась за долю Своєї дитини. Щоразу, йдучи на прощу, ставала в Києві в найми, щоб на зароблені гроші замовити молебень за здоров'я свого сина, завжди приносила йому подарунки.
Материнські почуття Ганни Тарас Шевченко передав простою доступною мовою, без напускного пафосу, близькою до мови народної творчості, бо й сама наймичка прожила тихе й непомітне життя, немов усі роки, прожиті в чужій хаті, спокутувала гріх перед своєю дитиною. Марко не відчував браку материнської ласки, бо упродовж усіх років Ганна була поруч, «сама не з'їсть і не доп'є, його нагодує», «прокинеться, ворухнеться, — то вона вже скочить, і укриє, й перехрестить, тихо заколише...».
Але який біль терпіла сама Ганна, щоб Марко не дізнався, що його мати наймичка, щоб не соромився її!
Шевченко змальовує кілька сцен, які викликають у читача глибоке психологічне напруження. Як боляче матері від того, що ніколи не звернеться ц дитина до неї з наяевятішим словом «мама». Ганна усвідомлювала, що для Марка вона завжди буде тільки наймичкою. Наймичка сама прирекла себе на муку бути поряд з сином і не мати права зізнатись йому.
Лише перед смертю Ганна сказала своєму синові, що вона не наймичка:
Прости менеї
Я каралась
Весь вік в чужій хаті...
Прости мене, мій синочку!
Я... я твоя мати.
